До 150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАНДРІВНИКА, ЦЕРКОВНОГО ДІЯЧА, ВОЇНА БУЛАТОВИЧА ОЛЕКСАНДРА КСАВЕРІЙОВИЧА
Олександр Ксаверійович Булатович (ієросхимонах Антоній, 26 вересня (8 жовтня) 1870, м. Орел — 5 грудня 1919, село Луциківка, Харківська губернія, Російська імперія) — військовик Російської імперії, вчений та релігійний діяч. Дослідник Ефіопії. Лідер руху у православ'ї –"ім'яслав'я". Капелан під час Першої світової війни .
Олександр Ксаверійович народився в місті Орлі у родині дворян. Батько — генерал-майор Ксаверій Вікентійович Булатович, зі спадкових дворян Гродненської губернії, помер близько 1873 року. 3 листопада 1872 року Булатовичі були внесені Харківськими шляхетськими депутатськими зборами у другу частину шляхетської родовідної книги Харківської губернії . Мати — Євгенія Андріївна (до шлюбу Альбрандт), 1848 року народження, залишилася після смерті чоловіка з трьома дітьми: Олександром і двома його сестрами (Марією та Єлизаветою).
Дитинство Олександра пройшло в багатому маєтку Луциківка, Марківської волості, Лебединського повіту, Харківської губернії. У 1884 році він разом з матір'ю переїхав до Санкт-Петербурга.
Олександр Ксаверійович навчався в Олександрівському Ліцеї (1884—1891), який закінчив серед найкращих випускників. Після закінчення ліцею 1 травня 1891 року вступив до цивільної служби в чині титулярного радника, у власну його величності канцелярію по відомству установ імператриці Марії, яка керувала навчальними та благодійними установами. Незабаром Олександр Ксаверійович подав прохання про видачу йому на руки документів і вступив до військової служби: 28 травня 1891 року був зарахований «рядовим» на правах однорічника в лейб-гвардії Гусарський полк. 16 серпня 1892 року, отримав перший офіцерський чин — корнет.
У 1896 році Булатович був включений в члени російської місії Червоного Хреста в Ефіопії (Абісинії), де він став довіреною особою негуса Менеліка II.
Здійснив у квітні 1896 року, як кур'єр, легендарний пробіг на верблюдах з Джибуті до Хареру, подолавши відстань понад 350 верст по гористій пустелі за 3 доби і 18 годин, що на 6-18 годин швидше, ніж професійні кур'єри. Як про це описано в книзі Булатовича, в кінці цього шляху його тепло зустрів і надав допомогу Микола Леонтьєв.
У 1897—1899 роках став військовим помічником негуса Менеліка II за часів війні з Італією, а також при сутичках з південними племенами. Брав участь у війні з королівством Каффа, був підпорядкований расу (генералу) Вальді Георгісу. Була захоплена столиця королівства Андрачі та взятий у полон король Тченіто (Кенніто, а також Гака Сероко). Булатович — перший європеєць, який перетнув з кінця в кінець Каффу (зараз — провінція Ефіопії). Згодом склав перший науковий опис Каффи. Він також став другим європейцем, який виявив гирло річки Омо.
У Росії місія Булатовича була високо оцінена: він отримав срібну медаль від Російського географічного товариства за роботи з Ефіопії (1899). Йому також було надано військовий чин поручника лейб-гвардії Гусарського полку.
Микола Гумільов з дитинства захоплювався ефіопськими експедиціями Булатовича і був першим, хто зміг повторити ефіопський маршрут Булатовича.
23 червня 1900 року за особистою вказівкою імператора Миколи II Головному штабу, Булатович був направлений в Порт-Артур у розпорядження командувача військами Квантунської області. Потім він спрямований в загін генерала Миколи Олександровича Орлова, що діяв уздовж Китайсько-Східної залізниці. Брав участь у придушенні Боксерського повстання. 18 липня 1900 загін Булатовича увійшов до Хайлару, захоплений до цього повстанцями, і дві доби утримував його до підходу основних сил. Після взяття Хайлару загін генерала Орлова рушив до Хінганського перевалу. У ніч на 8 серпня Булатович особисто керував розвідкою ворожих позицій, а потім сміливим обхідним маневром вийшов противнику в тил. Після жорстокої сутички китайці відступили. 135 забайкальських козаків отримали за цей бій Георгіївські хрести, а сам Булатович — орден Володимира 4-го ступеня. Ватажок китайських військ Шоу Шань незабаром після поразки покінчив із собою.
8 червня 1901 року Булатович повернувся в полк. Там він через місяць був призначений командувати 5-м ескадроном. 14 квітня 1902 зроблений ротмістром. Закінчив прискорений курс 1-го Військового Павлівського училища.
18 грудня 1902 року Олександр Ксаверійович був звільнений від командування ескадроном. З 27 січня 1903 року звільнився в запас за «сімейними обставинами».
У 1903 році після розмови з Іваном Кронштадським він пішов з армії і став ченцем (пізніше ієросхимонахом) Свято-Пантелеймонова монастиря на Афоні у Греції (Константинопольський патріархат). Пізніше він знову відвідав Ефіопію і спробував заснувати там монастир. Був пострижений у чернецтво з ім'ям Антоній і став відомий як ієромонах Антоній Булатович.
Ім'яслав'я — містична течія серед частини монахів Афону (переважно вихідців з Російської імперії). Поширилася на початку ХХ сторіччя. У 1913 році воно було засуджене як єретичне Синодом РПЦ.
Коли на Афоні почалися ім'яславні суперечки, Антоній (Булатович) спершу не брав участі в них. У 1912 році ігумен Андріївського скиту Ієронім попросив його, скласти думку про книгу «На горах Кавказу», написаної схимонахом Іларіоном, яка і стала причиною багатьох суперечок.
Антоній спочатку вирішив, що положення ім'яславних «Ім'я Боже є Бог» помилкове і навіть написав листа самому автору книги. Пізніше він знайшов ім'яславчеське положення в книзі Івана Кронштадського «Моє життя у Христі», яку той дав в Булатовичу, за часів послуху. Після цього Антоній спалив свій лист Іларіону, сказав ігумену Ієронімові, що в його книзі немає ніякої єресі і незабаром став одним з лідерів ім'яслав'я. У березні 1913 року за дорученням братії Андріївського скиту Антоній виїхав з Афону в Санкт-Петербург для роз'яснення вчення і позицій ім'яслав'я. Їм було видано декілька богословських книг, також в нього була зустріч з імператором Миколою II.
У травні 1913 року ім'яслав'я було засуджене Синодом РПЦ як єретичне, а Вселенський патріарх Герман V (1913—1918) назвав його пантеїзмом 4 червня (в деяких джерелах вказано 5 червня) 1913 року до Афону прибула канонерка « Донець», на борту якої прибули з Росії богослови, щоб заспокоїти монахів. 11 червня прибув пароплав «Цар», з російським військовим підрозділом. 3 липня до Афону підходить пароплав «Херсон», з імперськими вояками, перед якими було поставлене завдання видворити монахів. Після того, як імперцями був взятий Свято-Пантелеймонів монастир, майже усіх монахів було вислано до Одеси.
Після допитів у Одесі, частина монахів було відправлено до тюрем, частина позбавлені сану та вислані в різні губернії. Булатовича було вислано до його родового маєтку у Луциківку.
В ніч із 5 на 6 грудня 1919 року в селі Луциківка у каплиці, яку збудував власноруч колишній офіцер лейб-гвардійського полку, мандрівник, монах з Афону Олександр Булатович, він і загинув від рук місцевих нападників. Вони шукали золото й інші цінності.
Олександр Булатович після вбивства був похований у Луциківці і до 2002 року про його місце поховання достеменно ніхто не знав. Восени 2002 року місцеві краєзнавці та служителі церкви знайшли його місце поховання і перепоховали останки на тому місці, де раніше стояла його каплиця і де його вбили.
Сьогодні там збудована невеличка капличка, де у дні його народження та смерті, а також 23 липня, на День Преподобного Антонія Печерського, правляться служби.
