A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Миколаївська громада
Сумська область, Білопільський район

Основні історичні віхи в розвитку селища – центру ради, інших сіл.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПАСПОРТ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ  ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

БІЛОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Станом на 01.03.2017

Склад територіальної громади:

                                       Назва населеного пункту

Кількість осіб, які проживають

Миколаївка (Аркавське, Бутовщина, Веселе, Гостинне, Жолобок, Зоряне, Калинівка, Пащенкове, Стрільцеве, Самара, Сушилине, Шевченківка,Тімірязєвка)

 

     6051

Бобрик (Піщане, Руда)

     383

Верхосулка (Валіївка, Курасове, Лохня, Машарі, Мукіївка, Сульське)

      655

Луциківка (Птиче, Болотишине)

      463

Марківка (Перше Травня, Рудка)

      681

Супрунівка (Ганнівка-Тернівська, Біликівка, Лідине, Першотравневе)

      453

Товста (Комарицьке)

      895

Тучне (Олександрівка)

      670

   Разом:

     10251

Прізвище, ім’я по батькові сільського (селищного голови), рік народження, освіта, коли, який навчальний заклад закінчив, за якою спеціальністю, з якого часу обирається:

Миколаївський селищний голова Ігнатьєв Іван Анатолійович, 1959 року народження, освіта вища, у 1984 році закінчив Башкирський національний педагогічний інститут м. Уфа, за  спеціальністю вчитель географії та біології, обраний головою з 25.10.2015 р.

 

Бобрицький старостат

Бобрицький сільський староста Синиця Вікторія Олександрівна, 22.04.1968 року народження, освіта середня-спеціальна, у 1991 році закінчила Стаханівське педагогічне училище за спеціальністю дошкільне виховання, обирається на посаду з 2006 року.

 

Верхосульський старостат

Верхосульський сільський староста Хомиченко Іван Михайлович, 1970 року народження, освіта вища, у 1995 році закінчив Донецький інститут внутрішніх справ за спеціальністю “Правознавство”, обраний на посаду з 17. 06. 2013 року.

Луциківський старостат

Луциківський сільський староста Дрозд Юрій Іванович , 1963 року народження,освіта вища, закінчив Сумський філіал Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва за спеціальністю вчений агроном , обраний на посаду з 15 березня 2009 року .

 

Марківський старостат

 Марківський сільський староста Мартиненко Микола Олексійович, 1960 року народження, освіта повна вища, в 1988 році закінчив  Сумський філіал харківського  сільськогосподарського інституту за спеціальністю  агрономія, обраний на посаду з 15.10.2015 р.

Супрунівський старостат

Супрунівський сільський староста Боровик Микола Васильович, 1967року народження, освіта вища, закінчив Сумський сільськогосподарський інститут у 1991р., інженер-механік, обраний на посаду  з квітня 2002 року.

 

Товстянський старостат

Товстянський сільський староста Омеляненко Світлана Петрівна, 1965 року народження, освіта вища, 01.07.1992 року закінчила педагогічний інститут ім. Сергеєва-Ценського за спеціальністю вчитель початкових класів, обрана на посаду з 12.11.2010.

 

Тучненський старостат

Тучненський сільський староста Шуляк Олена Іванівна 13.10.1964 року народження,освіта вища, у 1991 році закінчила Сумський державний педагогічний інститут ім.. А.С.Макаренка за спеціальністю вчитель української мови та літератури, обрана на посаду в 2015 році.

 

Миколаївська селищна рада

Основні історичні віхи в розвитку села (селища) – центру ради, інших сіл.

1926 – створення колгоспу.

1957 – с. Миколаївка перейменовано в смт. Жовтневе.

1972 – побудована нова лікарня.

1992 – газифікація смт. Жовтневе, с. Сушилине, с. Калинівка, с. Веселе, с. Жолобок.

2000 – газифікація с. Самара.

2002 – відбудова церкви.

2005 – добудова школи, відкриття.

2008 – встановлено погруддя І.Д.Мусієнку.

2008 – встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору.

2009 – відкрито маршрут рейкового автобусу ст.Віринський завод – ст.Смородино.

2015- відкриття стадіону по вул. Богдана Хмельницького.

2016- СМТ Жовтневе перейменовано в смт Миколаївка.

Бобрицький старостат

Бобрик – село, центр старостату, розташоване за 48 км на південний захід від районного центру і за 20 км від залізничної станції Вири. Площа населеного пункту 226,6   кв. км. В Бобрику проживає 354 чоловіки.

         Перші згадки про село Бобрик зустрічаються в документах середини XVIII сторіччя.

         Походження назви достеменно невідоме. Але, згідно із легендою по цій місцевості в давнину протікала річка, в якій водились бобри. Береги річки приваблювали своїми мальовничими пейзажами. Навкруги були родючі землі та густі ліси. Навколишні багатії любили з’їжджатися сюди на відпочинок та охоту. А невеличке село, яке знаходилось на березі річки, нарекли Бобриком.

         За переказами старожилів село Бобрик і навколишні землі належали пану Камстадіусу та його родині.

         На той час в селі були збудовані і діяли 6 заводів : селітерний, цегельний, кожевений, сажовий, цукровий, «костопальня» та водяний млин. Навкруги село так і називали – Бобрик заводський.

         Пани Камстадіуси не були жорстокими людьми, позичали селянам хліб, гроші за відробіток.

         В 1910 році за кошти Миколи Камстадіуса були збудовані в селі церква і школа, в якій навчались сільські діти.

         З 1912 року брати Микола та Михайло Камстадіуси, передбачаючи наближення змін, почали роздавати своє майно селянам. Восени 1917 року Микола Камстадіус помер і був похований разом з батьками та братом і склепі під церквою, яку сам збудував.

         Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі починаються великі суспільні перетворення. Першою ластівкою нового суспільства була комуна «Заповіт Ілліча», що була утворена в 1920-1922 роках. В ході масової колективізації на території сільської ради були утворені колгоспи «Червона Зірка», «Заповіт Ілліча»,  ім. Молотова, «Прогрес», «Сталінський шлях».

         1931-1941 р. р. – період зміцнення колгоспного ладу на селі.

         Війна нанесла збитки колгоспам, що знаходились на території села. Було зруйновано житлові і господарські будівлі, знищено сільськогосподарський інвентар, посівне зерно. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися проти фашистів 178 жителів села. За мужність і героїзм виявлені в боротьбі з гітлерівцями, 126 уродженців села Бобрик нагороджені орденами і медалями.

         Визволення села від німецько-фашистських загарбників відбулося у 1944 році. Поступово почало відроджуватись село : знову почала оброблятись земля, життя продовжувалось.

         В 1954 році в селі запрацювали перші радіоточки. В 1963-1964 роках було проведено електричне освітлення. В 1958 році було введено в дію завод по виготовленню цегли, потужністю 2-2,2 млн. штук на рік; в цей же час в селі побудували 18 «фінських будинків», почалося будівництво нових будинків з цегли, солом’яні стріхи замінювали на дахи з шиферу та заліза. В селі побудували нові магазини.

         Колгосп «Заповіт Ілліча» спеціалізується на вирощуванні зернових культур і цукрових буряків : в галузі тваринництва – на вирощуванні великої рогатої худоби і розведенні свиней.

         В 1974 році в селі було побудовано восьмирічну школу та їдальню. В 1975 році споруджено Пам’ятник-меморіал загиблим воїнам-односельцям. В цей період побудували приміщення аптеки, амбулаторії, реставровано Будинок культури.

         В 1983 році побудовано 12 будинків для спеціалістів, корівник на 200 голів, авто гараж, проведено буріння артезіанської свердловини.

         В 1991 році було побудовано дитячий садок на 50 місць, завершено будівництво лазні.

         Село славиться своїми видатними мешканцями такими як:

         - Нечипоренко Віктор Іванович інвалід Великої Вітчизняної війни, лікар, нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора;  

         - Беліченко Іван Лукич, інвалід війни, кавалер двох орденів Червоної Зірки;

         - Литвиненко Анатолій Григорович, воїн-інтернаціоналіст, який загинув при виконанні військового завдання в Афганістані в 1988 році;

         - Мовчан Агафія Петрівна, мати-героїня, яка народила і виховала 10 дітей,

- Махочкіна Олена Іванівна, мати-героїня, яка народила і виховала 5 дітей,

- Остапенко Катерина Федорівна, мати-героїня, яка народила і виховала 5 дітей,

- Черняк Катерина Олексіївна, мати-героїня, яка народила і виховала 5 дітей,

- Рудь Галина Антонівна, мати-героїня, яка народила і виховала 5 дітей,

- Шкрьоба Ганна Сидорівна, мати-героїня, яка народила і виховала 5 дітей.

         В даний час в селі газифіковано 165 житлових будинків, телефонізовано 78 будинків. Мешканці 39 дворів користуються водою з місцевого водогону.

         В селі функціонують : сільська рада, Бобрицька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, амбулаторія загальної практики сімейної медицини с. Бобрик, Будинок культури, аптечний пункт, 2 крамниці, приватний млин.

         Сільськогосподарські угіддя обробляють ПСП «Слобожанщина Агро», ТОВ АФ «Вікторія», ФГ «Вікторія».

Верхосульський старостат

   Верхосулка - село, центр старостату, розташоване в 41 км на південний захід від районного центру і в 30 км від залізничної станції Вири. Населення - 392 особи. Сільській раді підпорядковані населені пункти Сульське, Валіївка, Лохня, Мукіївка, Курасове, Машари. Загальна кількість населення по сільській раді - 846 осіб. (Станом на 1.01.2017 року  населення с. Верхосулка становить 345 осіб, загальна кількість населення по сільській раді – 745 осіб.) З 1січня 2017 року входить до складу Миколаївсбкої об’єднаної територіальної громади Білопільського району.

Село засноване у 1678 р. переселенцями з Правобережної України. У 1732 р. тут було споруджено храм Святої Варвари. На початку ХХ ст. було збудовано новий  храм, який у 30-ті  роки ХХ ст. переобладнано під сільський клуб, пізніше -  Будинок культури, добудовано бібліотеку.. Наприкінці XIX ст. титарем Верхосульської церкви був В.П.Грищенко - дід майбутнього українського поета Олександра Олеся (літературний псевдонім О.І.Кандиби), дитячі роки якого минули у Верхосулці.

У результаті проведення колективізації селянські господарства Верхосулки та сусідніх хуторів були об’єднані в сільськогосподарські артілі та колгоспи, які пізніше були об’єднані в колгосп “Перемога”. За високі досягнення у галузі сільськогосподарського виробництва 250 працівників колгоспу були нагороджені орденами і медалями СРСР, у тому числі орденом Леніна: доярка, делегат ХХV з’їзду компартії України М.Г.Рева, голова колгоспу П.Г.Мирошниченко, орденом Жовтневої революції - Б.Г.Кіптенко, орденом Трудового Червоного Прапора - І.Ф.Березняк та Т.К.Панченко, М.П. Однов’юнов, Л.М.Коваль, Н.С.Віхтенко, В.П.Сотник, М.Г.Рева, М.К.Колосок.

У період гітлерівської окупації наприкінці 1941 - на початку 1942 рр. у Валіївці була створена антифашистська підпільна група на чолі з оперуповноваженим Штепівського райвідділу міліції М.С.Колосом. До складу групи входило 14 осіб. Підпільники розповсюджували серед населення листівки, проводили диверсійні операції в тилу ворога. У 1943 р. М.С.Колос загинув у перестрілці з ворогом. Група продовжувала діяти до приходу радянських військ. Г.М.Сіробаба, П.П.Фокін та інші надавали притулок і медичну допомогу червоноармійцям, які потрапили в оточення.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 630 жителів сільської ради, 237 з них за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями СРСР, 383 загинули.

Територія Верхосульської сільради була звільнена від окупантів  4 вересня 1943 р. військами 167-ї Сумсько-Київської двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії 38-ї армії. 35 воїнів, які загинули під час визволення сільської ради, поховані у братських могилах по всій території сільської ради. (15 воїнів поховано в с. Верхосулка. Відомі імена трьох з них. Це рядові Горбунов Олексій Григорович, Дмитренко Константин Іванович, Койкін Микола Дмитрович. 2 – в с. Сульське, 5 – в с. Курасове, 13 – в с. Валіївка , 1 на сільському кладовищі. В братській могилі с. Валіївка похований також підпільник М.С. Колос) На всіх братських могилах у п’ятидесятих роках  встановлено пам’ятники. У 1975 р. на честь загиблих воїнів-земляків встановлено скульптурне зображення Скорботної матері та меморіальні дошки з їх іменами. В 2015 році проведено реконструкцію та ремонт всіх цих пам’ятників.(крім могили в с. Валіївка)

У післявоєнні роки розбудовується інфраструктура села: споруджено нові господарські колгоспні будівлі, приміщення середньої школи, контори колгоспу, сільської ради, прокладено дорогу з твердим покриттям з виходом на трасу Суми-Конотоп, збудовано сільський водогін, проведено газифікацію населеного пункту, вуличне освітлення.

На сьогодні  (станом на 1.01.2017) на території сільської ради працюють приватні сільськогосподарські підприємства ПСП «Слобажанщина – Агро», Луциківська філія ПП «Дружба 6», ТОВ «РСЗ Агро».

На  Верхосульській землі народилися: письменник-гуморист Є.Д.Васильченко; народний артист України, співак М.Коваль; Герой Соціалістичної Праці І.М.Остапенко; художник-графік В. Ломака; соліст фольклорного ансамблю “Козаки” Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г.І.Майбороди І.Рева.

Луциківський старостат

    Село Луциківка розташоване за 57 км на південь від Білопілля і за 23 км від залізничної станції Вирі.

    Офіційною датою заснування Луциківки вважається 1700 рік, коли на річці Сула була побудована церква-храм Покрови,саме за цим повідомленням вперше згадується в історичній літературі село Луциківка,але є недоведені думки, що село виникло в другій половині 17 ст., коли переселенцями залюднювалась Слобожанщина.

     Перша козацька церква збудована наприкінці 18 століття була освячена на честь захисниці українського козацтва Покрови Божої Матері. Першими поселенцями території були нащадки козаків. Вони шанували традиції та обряди, передавали їх із покоління в покоління.

     У істориків духовенства Луциківський покровський храм неодноразово пов'язаний з іменем Олександра Булатовича, який останні роки служив у цьому храмі . Послухати проповіді, а головне спів отця Антонія, приходили з Марківки, Штепівки, Верхосулки.

      Буремні післяреволюційні 1917-1919 роки не порушували традицій території, люди шанобливо ставилися до віри,церкви та традицій.

     У 1997 році почав працювати місцевий храм, облаштуванням якого до сьогоднішнього дня опікується отець Володимир.

     Луциківському старостату підпорядковані села Птиче, Болотишине.

     У селі розташовані школа, будинок культури, фельдшерський пункт, відділення зв’язку, Луциківська філія ПП ”Дружба 6”.

Марківський старостат

Село Марківка  було засноване у 1665 році на правому березі ріки Сула Марком Алфьоровим, який був родом із Черкас. Ці землі в нагороду за службу одержав старшина Сумського полку Марко Алфьоров від полковника Герасима Григоровича Кондратьєва.

В 1671 році в Марківці  було побудовано перший храм ( у 1720 році він згорів від удару блискавки).

23 листопада 1708 року  в Марківці відбулась воєнна Рада. На ній було вирішено перевести штаб – квартиру російської армії й українського війська до м. Лебедин.

У 1886 році  с. Марківка було  великим селом. Тут нараховувалось 350 дворів , а на початку ХХ ст. тут проживало 2300 чол. В селі були церква, лікарня,  поштова станція і дві щорічні ярмарки.

Влітку 1905 року біднота  захопила пасовища, що належали поміщику. Для придушення   виступу  в село були прислані  карателі, між ними сталась збройна сутичка. Радянську владу  в селі було  встановлено наприкінці грудня 1917 року. В роки громадянської війни та інтервенції Марківка була окупована  Денікіним, який установив  суворий режим.

В 1919 році війська Махна зі своєю бандою напали на   Марківку. Це були грабіжники в повному розумінні слова. Вони пограбували  спиртовий завод і запалили спирт в чанах. Але населення врятувало завод від пожежі.

В 1932-1933 році населення  зазнало страшного голоду. Багато  марківчан померло на той час. Цілі сім’ї  помирали. Мав місце факт людоїдства.

Почалася Велика Вітчизняна війна. Восени.  1941 року територія нашого району була  окупована гітлерівцями. На окупованій території нашого району  встановили «новий порядок». Працівники колгоспів були заарештовані. Проводилось вивезення молоді до Німеччини.  У селі бешкетували головорізи – поліцаї.

Марківка була визволена в 1943 році. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 156 жителів – марківчан, 136 з них нагороджено за бойові заслуги. На увічнення пам’яті 84 полеглих воїнів – визволителів в роки війни  в центрі села Марківка встановлено Меморіальний комплекс.

З 1951  року з чотирьох колгоспів утворився один колгосп  «Сталіна», а в 1960 році  його було перейменовано на колгосп «Дружба», який проіснував до 1995 року, в 1995 році його  реорганізовано в КСП «Дружба» , в 2000 році -  в ПСП «Дружба» , з березня 2002 року – в ТОВ а/ф «Дружба».  Серед керівників, які очолювали  сільськогосподарське підприємство  слід відмітити : Гордієнко   ( в 60- х роках), Хижняк П.Т. (в  70-х роках), Шкурат О.О. – (80- 90- х роках ), Сорока Ю.М. – (з 2002 року ). Серед сільських голів  слід відмітити  Гуйва І.П. ( в 60- роках), Гупал Г.І.  (70- 90 роки), В.Д.Деркач (2000- 2006 р.р.)

В 1988 році до села було проведено  природній газ. До всіх центральних садиб підключено центральне опалення. Більшість вулиць у селі з твердим покриттям. Було збудовано двохповерховий дитсадок на 90 місць, їдальню, гуртожиток, аптеку, будинок побуту, двохповерховий житловий будинок, 13 індивідуальних житлових будинків, зерносховище, медичний профілакторій, контору сільськогосподарського підприємства, двохповерхову школу з кабінетною системою, адміністративне приміщення, в якому розташувались сільська рада, пошта та телефонна станція.

На базі старого приміщення школи реконструювали Православну Спасо – Преображенську Церкву.

В 1998 році в с. Марківка  на території пройшло розпаювання земель, колгоспники одержали сертифікати на землю. А в  2001 році громадяни отримали державні акти на земельні частки, паї.

Супрунівський старостат

Супрунівський старостат розташований в південно - західній частині Білопільського району, на відстані  25 км від районного центру м. Білопілля  і 60 км від  обласного центру м. Суми.

До підпорядкування Супрунівського старостату входять населені пункти: с.Супрунівка, с.Ганнівка-Тернівська, с.Біликівка, с.Лідине, с.Першотравневе.

Площа  населених  пунктів сільської ради 469,5 га .

Кількість населення -422 чоловік .

Села Супрунівка , Ганнівка – Тернівська , Біликівка з’явились в кінці 18 століття, села Лідине, Першотравневе   з’явились  в 1917- 1920 роках.

Під час революції 1905-1907 років в селі Супрунівка відбувся селянський бунт проти поміщика.

Радянська влада на території  населених пунктів була встановлена  наприкінці грудня 1917 року.

У 1929 році в с. Супрунівка було організоване перше колективне господарство, до якого увійшло 18 сімей .Тоді ж було усуспільнено худобу , знаряддя праці.

В селах проживали одноосібники , які вели своє господарство і мали в ньому коней, корів , кіз , волів , свою землю , магазини , млини молотарки та інше.

У 1930 році заможних селян було розкуркулено  і вислано на Урал ( Духно Василь Павлович).

В цьому ж році було засновано колгоспи в с.Супрунівка, Ганнівка-Тернівська, Біликівка. Першим головою колгоспу в с.Супрунівка був Боровик Микола Григорович.

На початок колективізації поля оброблялись кіньми, волами, коровами. Потім з’явились парові машини, двигунці, а  у 1936 році з’явився перший трактор.

У 1932-1933 роках під час голодомору померло від голоду близько 500 жителів сільської ради, серед них більша половина дітей.(Свідчення очевидців Шестопал Поліни Федорівни, Терещенко Тетяни Яковлівни,  Василець Марії Іванівни, Усик Анастасії Федотівни)

У 1939 році в с.Ганнівка-Тернівська було споруджено середню школу, в якій навчалось близько 600 учнів. Школа працює і на сьогоднішній день.

147 жителів сільської ради боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Дев’яносто вісім з них нагороджено державними нагородами, 76 чоловік загинуло на фронтах.

В честь загиблих воїнів- односельців в селі споруджено пам’ятники «Невідомому солдату» та меморіал «Загиблим воїнам».

Після Великої Вітчизняної війни на території сільської ради утворилися колгоспи: ім. Чкалова (с.Супрунівка), Щорса (с. Ганнівка-Тернівська). Потім колгоспи було об’єднано в колгосп «Червона Зірка» який двадцять років очолював Усенко Іван Іванович. З 1984 по 1997 рік колгосп очолював Павлюк Олександр Васильович.

У 1999 році майно та  землі сільської ради було  поділено на паї між членами колективного сільськогосподарського підприємства. 810 жителів отримали державні акти на право приватної власності на землю.

На даний час на території ради земельні частки (паї) взяті в оренду ФГ «Коваленко Т.М.» - с.Ганнівка – Тернівська, ТОВ «Білопілля-Агро» ФГ «Шайденко Т.О.» - с.Супрунівка, ПСП « Слобожанщина  Агро»- с-ще  Лідине, які займаються вирощуванням зернових та технічних культур.

Соціальна сфера складається із Ганнівсько-Тернівського  НВК:ЗОШ І-ІІІступенів -ДНЗ, Супрунівського сільського Будинку Культури, об’єкта дозвілевої роботи с. Біликівка, Супрунівської сільської бібліотеки , фельдшерський  пункт с.Супрунівка, фельдшерський пункт  с.Ганнівка -  Тернівська , двох магазинів,  Супрунівського відділення поштового  зв’язку.

Товстянський старостат

  • Товста  засноване у першій чверті XVII ст.
  • Товста постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1923—1933 — померло не менше 6 людей, та 1946–1947 роках.

Тучненський старостат

У 1934 році створено колгосп, 1962 рік-побудовано будинок культури село Тучне, 1975 рік-побудовано дозвілевий об’єкт в селі Олександрівка, 1982-1985 рік-збудовано дві нових вулиці, 1987 рік-збудоване нове приміщення адмінбудівлі сільської ради, 1990 рік-початок газифікації вулиць села, 1992 рік-введено в експлуатацію нове приміщення школи на 392 місць, 2001 рік-початок проведення Свята-День Села.

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь